Особливості формування
соціального розвитку дитини

     Одне з основних завдань дошкільної освіти - створення необхідних соціальних, моральних та психологічних умов для повноцінного життя дитини. Адже заклад дошкільної освіти відіграє особливу роль у процесі соціалізації дитини.

Портрет випускника ЗДО як очі­куваний результат освітньої діяльності в  закладі демонструє всі аспекти успішної соціалізації дитини до шести-семи років. Цей результат неможливо отримати, застосо­вуючи лише традиційну модель дошкільної освіти, зорієнтовану переважно на передання дитині знань, умінь і навичок. Новим орі­єнтиром для освітньої діяльності та педагогічного впливу стає сама дитина як суб’єкт соціального пізнання і діяльності у взаємодії з однолітками та дорослими в соціальному середовищі.

Взаємодія дорослого з дитиною. Процес успішної соціалізації дитини дошкільного віку не відбу­вається автоматично. Він можливий, якщо дорослий усвідомлює, що має виконувати для дитини роль посередника між її життям у роди­ні та цілим світом, у який він поступово входить. За таких умов пе­дагог має емоційно співпереживати дитині, приймати її установки, виражати щиру віру в її можливості та створити атмосферу взаємо­розуміння. Під час створення умов для успішної соціалізації дитини до­шкільного віку варто дотримуватися таких правил:

· не можна:

· давати прямих оцінок особистості та характеру дитини;

· навішувати ярлики;

· давати категоричні накази.

варто:

· обережно ставитися до похвали. Вона має бути не прямою (тобто оціночною), а описовою, і стосуватися лише діяльності дитини. Похвала, яка не відповідає дійсності та уявленням дитини про себе, може сприй­матися як насмішка чи засіб маніпуляції з боку дорос­лих або як вияв їхньої нещирості А надлишок похва­ли може посилити внутрішню невпевненість дитини в собі;

· уникати негативних висловлювань (наказів, розпо­ряджень, погроз, попереджень, нотацій, повчань), які можуть перешкоджати взаєморозумінню та спільним діям дітей і впливати на поведінку дитини, обмежую­чи її активність та самостійність.

Дорослий може пришвидшити процес соціалізації дитини, зокрема:

· навчити способів надання допомоги іншим дітям;

· забезпечити визнання досягнень і талантів дитини;

· спонукати ділитися своїми почуттями;

· розвивати навички співпраці, уміння взаємодіяти з партне­рами по грі та іншим видам діяльності;

· залучати дитину до планування та участі у спільній роботі.

Дорослий має спонукати дитину до співпраці в проблемних ситуаціях. При цьому важливо не давати поради, готові рецепти та рекомендації. Варто бути для дитини помічником у пошуках розв’язання проблемної ситуації. Важливою в цьому контексті є внут­рішня позиція дорослого щодо дитини, зокрема бажання:чути дитину, підтримувати дитину в здобутті впевненості в собі, приймати почуття дитини, а не оцінювати та засуджува­ти їх,вірити в здатність дитини самотужки розв’язати власні проблеми — не варто одразу ж намагатися зробити все за дитину самому,сприймати дитину як самостійну особистість — не слід брати на себе відповідальність за вибір дитини.

Взаємодія дитини з однолітками. Для дитини спілкування з однолітками відрізняється від спілку­вання з дорослими. Насамперед, спілкування з ровесниками є більш емоційним та розкутим. Дитина дошкіль­ного віку в спілкуванні з однолітками в 9-10 разів частіше демонструє експресивно-мімічні прояви різних емоційних станів — від обурення до бурхливої радості, від ніжності та спів­чуття до злості, — ніж зазвичай. Дитина дошкільного віку частіше погоджується з од­нолітками, ніж з дорослими, і конфліктує також переважно з ровесниками. Вже з чо­тирирічного віку одноліток стає для дити­ни найбільш цікавим партнером по спілку­ванню, взаємодія з ним є важливішою, аніж з дорослим. Особливістю таких контактів є їх нестандартність та нерегламентованість. Цій взаємодії властива особлива розкутість, спонтанність, довільність.

Така свобода у спілкуванні дає дитині змогу проявити свою оригінальність та самобутнє єство. Якщо поведінка дорослого є для неї еталоном культурно-внормованих зраз­ків поведінки, то одноліток створює умови для індивідуальних, невнормованих, вільних проявів. Природно, що з віком взаємодію між дітьми дедалі більше підпорядковують уста­леним правилам. Однак нерегламентованість та розкутість, використання непередбачуваних і нестандартних засобів у спілкуванні залишаються особливою ознакою дитячих кон­тактів аж до кінця дошкільного віку.

Отже, успішний процес соціалізації дитини дошкільного віку стає можливий на основі такої моделі, що сприяє усвідомленню всіх її складових та дає змогу керувати соціальною ситуацією розвитку дитини в освітньому просторі закладу дошкільної освіти.