^Нагору
logo
  
  
  
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

3030855
Сьогодні
Вчора
Цього тижня
Попередній тиждень
За весь час
212
1923
7279
34513
3030855

Ваш IP: 3.80.3.192
Сьогодні: 21-10-2021

Роль сім'ї у вихованні
правової свідомості дитини

Дитина значну частину свого часу проводить у сім'ї. Вона спостерігає життя і діяльність батьків, стосунки між членами сім'ї, засвоює ті морально-правові принципи, якими вони керуються у своїй по­ведінці, у ставленні до власних дітей, до оточення, до праці.

Основи характеру, вихідні життєві установки – все це закладається в сім'ї, і годі чекати добра, якщо педагог навчає одного, а батьки – іншого.

Цілком зрозуміло, що переважна більшість сімей сумлінно ставиться до своїх обов'язків з виховання дітей, служить для них прикладом, гідним наслідуван­ня. Проте у нас чимало і проблемних сімей, неблагополуччя яких передусім негативно позначається на вихованні дітей.

Для здійснення виховної роботи з батьками ви­хователю важливо мати чітке уявлення про мораль­но-правову атмосферу сім'ї кожної дитини, володі­ти вмінням проводити відповідну роботу з батьками з приведення цієї атмосфери у відповідність з мо­ральними і правовими нормами.

Посиленої уваги вимагають сім'ї, де послаблений або взагалі відсутній контроль за поведінкою дітей, коли їм надається необмежена свобода. Такі бать­ки помилково вважають, що їхній обов'язок полягає у піклуванні про харчування, одяг, взуття дитини.

В окремих сім'ях дитина змалку слухає цинічні розмови про «вміння жити», де проповідується прин­цип: «ти мені — я тобі». У сім'ях, де батьки думаютьбільше про себе, ніж про суспільні інтереси, їхні ви­словлювання з цього приводу дітьми сприймаються однозначно, вони засвоюють помилкові уявлення про те, що в житті потрібно передусім мати на увазі свою власну персону, побільше взяти для себе.

Особливої уваги вимагають сім'ї, де панує гру­бе, жорстоке ставлення до дітей з боку батьків або старших братів чи сестер. Щоденне знущання батька з матері чи батьків з дітей формують у останніх бай­дужість до чужого горя. І виростає з дитини злочи­нець, який піднімає руку на людину. Попередити по­яву правопорушника в такій сім'ї можливо за умови проведення виховної роботи з батьками, яка має на меті змінити ці аморальні стосунки між членами сім'ї, сформувати в них повагу, почуття власної гідності.

Виховання дітей родиною є обов'язковим, так само обов'язковим є піклування батьків про їхнє здоров'я, фізичний, моральний розвиток та навчання. Виконую­чи свої обов'язки щодо виховання, батьки мають по­важати гідність дитини, не застосовувати жорстоких і грубих методів виховання.

23% батьків вважають, що права дитини не пору­шуються, якщо вони дозволяють собі вдарити свою дитину; лише 41% вважає покарання неприпустимим за жодних обставин; а 40% допускають тілесні пока­рання лише у крайньому разі. А щоб покарати свою дитину, батьки зазвичай обирають такі «методи»: ставлять у куток; не дозволяють дивитися телевізор; не дають солодощів; перестають спілкуватися з дити­ною; позбавляють гри; б'ють паском; дають потилич­ника; лишають саму в кімнаті.

До найбільш неправильних, неприємних і мало­ефективних покарань належать форми фізичного впливу. Більшість батьків вважає, що фізичне пока­рання не таке вже й велике зло, або навіть потрібне. Але цей вид виховного впливу аж ніяк не ефектив­ний, як це здається на перший погляд, якщо бать­ки взялися до фізичного покарання, коли дитина не виконала їхніх вимог, то таке покарання не усуває конфлікту, бо якщо дитина і зробить те, що від неї вимагається, то її діями керують страх та інстинкт самозахисту. До того ж така форма впливу вико­ристовується тоді, коли самі батьки не контролюють власної поведінки.

Мовленнєва агресія з боку батьків – лайка, знева­га, образа призводять лише до того, що дитина сама послуговується цією моделлю поведінки щодо одно­літків.

Заборона має випереджати вчинки дитини або бути негайною реакцією на її небажані дії. Дуже важ­ливо в такому разі контролювати свої слова – вар­то обмежитися коротким зауваженням «не можна!» й відмовитися від поширеної аргументації. Краще по­казати своє незадоволення мімікою, жестом, виразом обличчя. Тоді дитина поступово навчиться розуміти, які її вчинки викликають емоційну підтримку батьків, а які – ні. Випереджальна заборона має бути лаконіч­ною й точною. Найпоширеніша форма покарання в родині – покарання «природними наслідками». Це означає обмеження або позбавлення дитини за про­вину чогось приємного (солодощів, нових іграшок). Але тут можна досягти ефекту за умови, якщо дитина вважає обмеження справедливим, якщо це рішення прийнято з її згоди, є результатом попередньої до­мовленості. Найкраще не позбавляти дитину чогось, а дещо віддалити в часі радісну для неї подію. Але аж ніяк не варто позбавляти її їжі, свіжого повітря, спіл­кування з однолітками.

Copyright © 2013. ЗДО №32 Рівне Rights Reserved.