^Нагору
logo
  
  
  
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

1364493
Сьогодні
Вчора
Цього тижня
Попередній тиждень
За весь час
835
1050
2874
22391
1364493

Ваш IP: 3.82.51.133
Сьогодні: 18-12-2018

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

Гіперактивність

Майже всі діти люблять багато рухатися, непосидючі, нетерплячі й часто неуважні. Утім, щонайменше у 3 % дітей, особливо старшого дошкільного віку, ці характеристики виражені надмірно і невідповідно віку, а тому призводять до значних поведінкових проблем. Батьки нерідко звертаються до психологів та лікарів із приводу підвищеної рухової активності дитини, яка важко піддається контролю і корекції. У медицині подібні стани позначаються як гіперактивність або розгальмованість. Історично вони мають багато назв і синонімів — мінімальна мозкова дисфункція, синдром психомоторної розгальмованості, гіперкінетичний розлад тощо.

Цьому питанню присвячено багато спеціальних досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Що це таке і чому виникає? Гіперактивність вважається нормальним фізіологічним явищем, чи це одна з ознак хвороби?

Слово гіперактивність походить від грецького hуреr— багато і латинського асімиз — діяльний. Отже, гіперактивність у дослівному перекладі означає «підвищена діяльність». У медичному розумінні гіперактивність у дітей — підвищений рівень рухової активності. Це може бути як природним проявом фізіологічних потреб дитини (особливо молодшого віку) до руху, виникати під впливом конфліктних психотравмуючих ситуацій і недоліків виховання, так і проявитися з першого року або навіть із перших місяців життя.

Установлено, що при гіперактивності дитини перебіг вагітності в матері часто був ускладненим: виражені токсикози вагітності, соматичні захворювання, недотримання режиму праці й відпочинку тощо.

Відомо, що піклуватися про здоров’я дитини слід ще до її народження. Адже життя людини починається не з народження, а з перших днів вагітності. І нині у деяких країнах Сходу вік обчислюють із моменту зачаття. Наукою доведено, що певні захворювання дітей можуть виникати ще в допологовий період, під час розвитку в утробі матері. Неправильний спосіб життя, неповноцінне харчування матері, нестача вітамінів і амінокислот порушують розвиток майбутньої дитини. Вагітній жінці, як ніколи, слід бути обережною в застосуванні різних лікарських препаратів, особливо таких, як психотропні засоби, снодійне, гормони.

Також доведено, що у виникненні дитячої гіперактивності важливу роль відіграють спадкові чинники. При детальному розпитуванні дідусів і бабусь нерідко вдається з’ясувати, що батьки їх онуків також у дитинстві були гіперактивними або мали подібні неврологічні порушення.

Рух є одним із проявів життєдіяльності організму, що забезпечує його зв’язок із зовнішнім середовищем. Як відомо, з віком рухова активність людини піддається фізіологічним змінам. Вона особливо розвинена у дітей перших 3—4 років життя і значно сповільнюється в літньому і похилому віці. Усе це має конкретне фізіологічне пояснення. У дітей молодшого віку процеси гальмування виражені слабо. Унаслідок цього малята не можуть тривалий час зосередити свою увагу на одному предметі або одній грі. Прагнення пізнати все, що оточує, багато в чому ще невідоме, спонукає дітей часто змінювати рід занять. Вони постійно в русі, їм хочеться все побачити, до всього доторкнутися, навіть зламати, щоб заглянути всередину. Через малу рухливість основних нервових процесів (збудження і гальмування) дитині 2-5 років важко зупинити свою діяльність. Якщо ж дорослі, втручаючись, несподівано переривають її заняття та ще й кричать або карають, у дитини часто виникає реакція протесту у вигляді плачу, крику, відмови виконати вимоги батьків. Це фізичне, нормальне явище. Тому не слід намагатися обмежити природну рухливість дитини. Якщо вам заважає крик дитини або шум, що створюється під час гри, намагайтеся відволікти її чим-небудь іншим, цікавішим, але не вимагайте негайно припинити заняття чи гру.

Дорослих у деяких випадках хвилює рухова активність дитини. Вони бачать інших дітей такого ж віку, які можуть бути спокійнішими і менш рухливішими. Тоді з цими побоюваннями мати повинна звернутися до лікаря (дитячого невролога, психіатра), який її заспокоїть і ‘щось порадить. Тільки лікар може розсіяти ваші сумніви, зробити правильний висновок про стан здоров’я дитини і, якщо потрібно, призначити лікування. Не слід займатися самолікуванням без рекомендації лікаря!

Варто зауважити, що гіперактивність у дітей виникає внаслідок різних зовнішніх дій. У подібних випадках дорослі відзначають, що раніше спокійна дитина раптом стає надмірно рухливою, неспокійною, плаксивою. Це особливо часто трапляється під час першої фізіологічної кризи у віці від 2 до 4 років.

У роботі з гіперактивними дітьми велике значення має знання причин порушень поведінки. На сучасному етапі розвитку науки синдром дефіциту уваги вивчений недостатньо.

Існують різні думки стосовно виникнення гіперактивності, але більшість фахівців визнають взаємодію багатьох факторів, серед яких:

• органічні пошкодження мозку (черепно-мозкова травма, нейроінфекція тощо);

• пренатальна патологія (ускладнення під час вагітності матері, асфіксія новонародженого);

• генетичний фактор;

• особливості нейрофізіології та нейроанатомії (дисфункція активаційних систем центральної нервової системи);

• харчовий фактор (високий вміст вуглеводів у продуктах харчування призводить до погіршення показників уваги);

• соціальні фактори (тип сімейного виховання);

• екологічний фактор.

Ознаки імпульсивності:

• невміння чекати;

• нетерплячість;

• здатність легко ображатися;

• дратівливість;

• емоційна нестриманість;

• легке відволікання уваги;

• легковажність;

• безвідповідальність;

• нелюбов до монотонної роботи;

• надмірна жадоба нових вражень, змін.

Причини гіперактивності (імпульсивності):

• вікові особливості дошкільників (пов’язані зі слабкістю емоційно-вольової саморегуляції поведінки);

• несформованість підпорядкування мотивів;

• потурання дорослими емоційній нестриманості дитини, намагання задовольнити її найменші забаганки;

• слабка емоційно-образна пам’ять (нездатність затримати, утримати стимул, мету діяльності);

• переважання збудження над гальмуванням;

• надмірно багате різноманітними подразниками середовище;

• фізичне нездужання дитини.

• недоліки виховання.

Останні можна підрозділити на три групи:

• занадто суворий (такий, що пригнічує) стиль виховання;

• гіперопіка;

• відсутність єдиних вимог, що дотримуються всі члени сім’ї.

Одна з причин гіперактивності— виховання, коли дітям дозволяється робити все, і вони не знають спочатку ніяких заборон. Така дитина є кумиром у сім’ї. Але на певному етапі батьки переконуються в тому, що виховання було неправильним, і вирішують змінити ставлення до дитини: висунути певні вимоги й обмеження, зламати старі звички, укорінені роками.
Виховати дитину нормально і правильно набагато легше, ніж перевиховати. Перевиховання вимагає більшого терпіння, сил і знань, і не всім батькам це під силу. Нерідко під час перевиховання дитини, особливо якщо воно здійснюється не зовсім правильно, у дітей можуть виникати різні невротичні реакції, зокрема гіперактивність, негативізм, агресивна поведінка. У більшості подібних випадків не потрібне спеціальне лікування, досить правильно побудувати свої взаємини з дитиною, бути постійним у вимогах.

На жаль, трапляються так звані соціально запущені СІМГІ стосовно дитини, коли нею взагалі займаються мало, часто без причини карають, висувають непосильні вимоги. Якщо при цьому діти є свідками сварок між батьками,та до того ж один або обоє страждають від алкоголізму,то причин для гіперактивності й інших невротичних розладів ніж достатньо. Гіперактивність вказує на перевищення норми.

В. Зінченко і Б. Мещеряков зовнішніми виявами гіперактивності вважають:

• неуважність;

• імпульсивність;

• підвищену рухову активність.

Останнім часом фахівці вказують, що гіперактивність є одним із виявів комплексу порушень у надміру рухливих дітей. Основний дефект пов’язаний із недостатністю механізмів уваги і гальмівного контролю. Тому подібні порушення точніше класифікують як «синдром дефіциту уваги з гіперактивністю» (СДУГ).

Р. Кембел до виявів гіперактивності зараховує і розлад сприймання. Він вважає, що підвищена активність сприяє появі труднощів у навчанні, вихованні й труднощів у прийнятті любові від оточення. Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю або СДУГ — це стан, що призводить до постійної неуважності, гіперактивності й імпульсивності дітей.

СДУГ — найпоширеніша причина порушень поведінки й труднощів навчання в дошкільному та шкільному віці. За ме- тодико-психологічними даними близько у 60 % дітей спостерігаються прояви цього синдрому протягом усього розвитку особистості.

        Тому зазначена проблема є об’єктом пильної уваги психологів, психіатрів, педагогів і батьків. Складність проблеми та недостатня чіткість у питаннях постановки діагнозу СДУГ і шляхів лікування призводить до виникнення багатьох етичних і юридичних утруднень у психіатрів і неврологів. У зв’язку з цим більшість фахівців уважають ефективним комплексний підхід у питаннях допомоги дітям із СДУГ та їхнім сім’ям.

Copyright © 2013. ДнЗ №32 Рівне Rights Reserved.