^Нагору
logo
  
  
  
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

1388673
Сьогодні
Вчора
Цього тижня
Попередній тиждень
За весь час
137
707
844
17285
1388673

Ваш IP: 3.80.55.37
Сьогодні: 21-01-2019

Гендерне виховання у сім’ї

Гендерне виховання – це організація умов для виховання і розвитку дитини з урахуванням належності до певної статі.

Гендерне виховання спрямоване на:

  • – освоєння жіночих і чоловічих ролей, які прийняті в суспільстві,
  • – освоєння культури взаємин зі своєю і протилежною статтю,
  • – оволодіння вміннями і навичками, необхідними для реалізації себе в майбутньому.

Чи буде людина щаслива в любові й у сімейному житті, багато в чому залежить від того, як вона вихована, від її загальної культури, уявлень про взаємини чоловіка і жінки.                                                                                                     Коли і як починається гендерне виховання? На що повинні орієнтуватися батьки, вирішуючи цю проблему?

Потрібно знати, що кожному вікові властиві свої особливості, що потребують індивідуального підходу. Вирішальною є обстановка в родині.                             Першу модель взаємин між статями дитина бачить на прикладі своїх батьків. Якщо між ними немає згоди, якщо один допускає стосовно іншого брутальність, жорстокість, зневагу, то дитина може сприйняти це як норму, яка впливатиме на все її життя. Якщо син, наслідуючи батька в дитинстві, не навчився любити і поважати свою матір, він ніколи не зможе стати хорошим, добрим, лагідним чоловіком і батьком.

Свою статеву принадлежність дитина осмислює дуже рано, уже приблизно до трьох років. Відому роль у цьому грає постійне порівняння себе з однолітками. Дитина робить відкриття, що якщо руки, ноги, очі, ніс є в усіх, то щось є тільки у хлопчиків, а щось тільки у дівчаток. Або дівчинка говорить про себе: «Я – дівчинка, тому що ношу платтячка і кіски», а хлопчик говорить так: «Я – хлопчик, тому що я ношу штанці, я сильний, як мій тато».  Дівчатка намагаються наслідувати своїх мам: носять мамині туфлі на високих підборах, фарбують губи, грають у гру «доньки-матері». Хлопчики багато в чому хочуть походити на свого батька: «читають» газету на дивані, показують свою силу або допомагають по господарству. У таких споконвічних іграх у «тата-мами», «доньки-матері» – чітко розподілені ролі кожного із засвоєними дитиною уявленнями про норми чоловічої і жіночої поведінки.

Коли дитина вже усвідомила свою принадлежність, треба скористатися цим, щоб виховувати в неї відповідну поведінку: «Ти – хлопчик, ти сильніший, допоможи дівчинці», «Ти – дівчинка, повинна бути завжди акуратною».         Після усвідомлення того факту, що всі люди різні, настає пора гострих запитань. І тут багато батьків заходять у глухий кут, не знаючи, як вийти з такого становища.Дитячих запитань не варто лякатися, від такту дорослих залежить, чи будуть отримані знання сприйняті як щось природне, належне або набудуть забарвлення чогось соромітницького, забороненого.

На запитання: «Відкіля я взявся?» – дорослі відповідають прямо: «Лелека приніс», «Купили в магазині», «Знайшли в капусті». Така помилкова версія буде викрита досить швидко – у цьому допоможуть однолітки або старші діти. І до батьків за роз’ясненням дитина більше ніколи не звернеться. А це, повірте, велика втрата і помилка батьків.

Дорослі мають розуміти: яким би ризикованим не було питання, реагувати на нього треба спокійно, щоб у дитини не створилося уявлення про те, що вона торкнулась якоїсь забороненої теми. Батьки повинні враховувати обстановку, у якій пролунало запитання, як воно було сформульоване, вираз обличчя маляти.

В усіх випадках інформація має бути правдивою. На запитання: «Як діти виходять із маминого живота?» – можна відповісти так: вийти назовні дитині допомагає лікар, тому, коли вона має народитися, маму обов’язково відвозять у лікарню. Таке пояснення цілком задовольнить дитину, тим більше, якщо вона знає, що мама дійсно перед появою дитини їхала до пологового будинку.

Якщо дитина не ставить вам таких запитань, це зовсім не означає, що подібні речі зовсім її не цікавлять. Швидше за все вона одержала достатню інформацію на стороні або зрозуміло, що тема ця заборонена і запитувати нічого не можна. І в тому, і в іншому випадкові, батькам варто бути уважними, а коли знайдеться привід для розмови на цю тему, розпочати її самим. Таким чином, по-перше, ви встановите контакт із дитиною і з’явиться надія, що надалі вона приходитиме з розпитуваннями до вас, до того ж зрозумієте, що дитина вже знає, зможете з’ясувати джерела, і в деяких випадках відгородити її од поганого впливу.

Між батьками і дітьми має бути цілковита довіра, м’яка, спокійна, витримана, доброзичлива атмосфера. Дитина повинна знати, що якщо навіть вона зробила щось не так, її не перестануть любити, її не сваритимуть і не битимуть. За таких умов дитині легше відкрити свою душу, бути відвертішою із батьками.

Виховуючи дитину, батькам важливо знати і враховувати особливості хлопчиків і дівчаток. Але насамперед кожній дитині необхідна батьківська любов, безумовне прийняття і повага. Це допоможе їй найбільш повно розкрити закладений природою потенціал і вирости справжньо

Copyright © 2013. ДнЗ №32 Рівне Rights Reserved.