^Нагору
logo
  
  
  
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

3215682
Сьогодні
Вчора
Цього тижня
Попередній тиждень
За весь час
229
3156
8660
39672
3215682

Ваш IP: 54.204.73.51
Сьогодні: 27-01-2022

Казкотерапія: Як батьки можуть
самостійно надати дитині
психологічну допомогу?

Виявляється надавати психологічну допомогу своїм дітям батьки можуть самостійно! Прекрасний інструмент, який може допомогти в цьому – це терапевтичні казки! Це дитячі твори, які допомагають дитині :

•           прояснити різні життєві ситуації,

•           відреагувати накопичені емоції,

•           познайомитись з різноманітними стратегіями поведінки.

•           Крім того, казки дозволяють дитині побувати на місці героя в певних конфліктних ситуаціях в “безпечних умовах” і спробувати нові способи вирішення конфліктів.

•           Також в творах малеча може компенсувати те, чого їй найбільше бракує в житті.

Алгоритм використання казки надзвичайно простий. Дітям до 7 років – батьки читають казку (тут дитині дозволяється видозмінювати текст, додавати і вилучати фрази чи слова), потім обговорюють ключові моменти, мотиви поведінки, результати, і на останок – дитині пропонується намалювати малюнок (не обов’язково одразу після обговорення), який ілюструє казку або ключовий момент для дитини. Інколи можна використовувати ще один заключний етап – драматизація або “програвання” казки чи її частин. Дайте дитині можливість розподілити ролі, за необхідності задійте членів родини чи іграшки і не слідуйте строго сюжету казки, пам’ятайте, дитина змінює все так як їй потрібно.

КАЗКА ПРО СОБАЧКУ НА ІМ’Я ТОБІК. ПРО ДИТЯЧІ РЕВНОЩІ.

Спрямованість казки: Негативні почуття (ревнощі, образа та ін.), пов’язані з народженням молодшої сестри (брата). Переживання, пов’язані з труднощами прийняття ролі старшого. Для дітей віком 5-9 років.

Ключова фраза: “У мене народився братик і тепер батьки мене зовсім не люблять!”

В одній родині жив песик на ім’я Тобік. Господарі дуже його любили, пестили і часто з ним грали. Як і всі собаки, Тобік міг наробити дурниць, але господарі закривали очі на його пустощі. Життя Тобіка була дуже щасливим.

Одного разу в будинку з’явилося маленьке кошеня. Воно було зовсім крихітним і безпорадним, і господарі приділяли йому набагато більше часу, ніж Тобіку. Кошеня годували з рук, пестили і дозволяли йому все те, що Тобікові тепер заборонялося. “Ти вже великий, – говорили йому.- Поводься як слід”. А улюблена господиня майже забула про бідного песика і весь час поралася з цим кошеням.

Тобіку стало здаватися, що його зовсім не люблять, він втратив апетит і став погано спати ночами, а одного разу завив від туги, але його за це покарали. Тобік вважав кошеня винуватцем всіх своїх нещасть, але чим більше він на нього злився, тим частіше господарі карали бідного Тобіка. І від цього він ще більше ненавидів противне кошеня.

Одного разу його терпець урвався: кошеня посміло забрати його улюблений м’ячик і стало гратися з ним по всьому будинку. Тобік не втримався і вкусив кошеня за хвіст. Кошеня запищало від болю, а господарі вдарили Тобіка. Від цього він ще більше зненавидів кошеня і ввечері заснув, мріючи про те, що завтра він йому як слід помститься.

Тобіку приснився дивний сон… Він опинився в незнайомому місці, навколо нікого не було. Він біг по пустих вулицях і ніяк не міг знайти свій будинок. Нарешті, втомлений і голодний, він вирішив попроситися на нічліг і постукав у найближчі двері. Двері відчинилися і з будинку вийшов… величезний кіт! “Забирайся звідси! – Закричав кіт. – Це місто кішок і тобі тут не місце”. Тобік озирнувся і побачив, що його оточує ціла юрба кішок: вони злобно шипіли і погрожували йому гострими кігтями. Переляканий Тобік кинувся бігти.

Він був у розпачі: один в чужому місті, де всі женуть його геть … і нізвідки чекати допомоги. І тут назустріч йому вийшло маленьке кошеня, як дві краплі води схоже на улюбленця господарів. “Чому в тебе такий нещасний вигляд? – Запитало кошеня – Може, я зможу допомогти?” Тобік розповів йому про свої нещастя, і кошеня пожаліло його. Воно провело Тобіка в свій будинок, нагодувало і навіть поступилося йому своїм ліжком, а саме влаштувалось поруч. Вони обидва солодко заснули.

Прокинувся Тобік в своєму будинку, і поряд з ним лежало щось тепле і пухнасте. Виявилося, це маленьке кошеня, яке забуло про свій покалічений хвіст і прийшло помиритися зі своїм кривдником. Тобік вже не злився на кошеня, йому стало соромно за те, що він ображав слабкого малюка. Він ніжно лизнув кошеня в лоб, і з тих пір вони жили дуже дружно. Господарі були просто щасливі, тому що насправді любили обох однаково.

КАЗКА ПРО ПЕЧАЛЬКУ

Жила-була дівчинка Маша. Спочатку вона була зовсім маленькою, а потім росла-росла і підросла. Та так підросла, що можна тепер їй було в садок йти з дітками гратися. Мама і тато так зраділи, що Маша вже велика. Влаштували свято. Мама торт спекла, і Маша навіть сама свічки задувала.

На наступний день Машуня вперше в садок пішла, і так їй там сподобалося, що навіть йти додому не хотіла. Грала з іграшками, їла смачну кашу.

А ще у неї там друг з’явився – Семен, такий веселий хлопчисько з кучериками. Цілими днями вони разом грали. Семен сідав на одному кінці кімнати і штовхав Маші велику вантажівку. Марія ловила її, навантажувала в кузов кубики і відправляла до Семена, а він будував велику вежу. Весело їм було разом. Навіть засинати було не нудно, бо ліжечка стояли поряд, і вони разом закривали очі і спали.

І ось в один осінній дощовий день, коли листя стало зовсім жовтим, вітер приніс в дитячий садок Печальку. Вона була така маленька, сіренька, як мікробик, влетіла у кватирку і сховалась в кишеньку до Маші. І тут Марію як підмінили. Стало їй сумно, вона чомусь засмутилася, про маму згадала і давай плакати. Всі хлопці і вихователька її заспокоювали, заспокоювали … А слізки самі собою все одно капали, так кап-кап-кап … І все Маша знає, що мама скоро прийде, просто сходить на роботу, потім купить смачний йогурт і прибіжить за Машею. Знає це Маша, а все одно чомусь сумно – хочеться, щоб мама саме зараз прийшла … А це все сумна Печалька сидить у кишені і Машу засмучує, плакати змушує.

Семен Машу намагався розвеселити: і в “Коровай” пропонував пограти, ляльку їй в колясці прикотив – а Маша все одно сумна. І тут Семен побачив, що у Машуні оченята зовсім мокрі. І вирішив їй допомогти:

– Дай, – каже, – я твою хустинку дістану, і слізки витру, не плач!

Витягнув Сема Машину хустинку, разом з нею Печальку з кишеньки і витрусив, і вона знову в кватирку полетіла. А Маша тут же посміхнулася, а потім засміялася і стала знову весела. А Семен та інші хлопці, звичайно, дуже зраділи, що Печалька зовсім полетіла.

З тих пір Маша завжди свою кишеньку перевіряє, чи не застрягла там Печалька і ніколи в садочку більше не сумує.

КАЗКА ПРО ДОБРОГО ПЕТРИКА

В одному місті жив-був хлопчик на ім’я Петрик. Петрик дуже хотів мати багато друзів. Але він зовсім не вмів дружити, а вмів тільки битися. Він думав, що тільки бійкою і грубістю можна щось комусь довести або привернути до себе увагу. Хлопці його боялися, і друзів у нього майже не було.

Одного разу Петрик побачив на дорозі велику калюжу з різнокольоровими брудними плямами. Він підійшов ближче, щоб краще розглянути її. І раптом проїжджаючий повз автомобіль оббризкав його водою з ніг до голови.

Петрик, весь мокрий і брудний, хотів було бігти додому. Але тут помітив, що знаходиться всередині прозорої великої мильної бульбашки. Спочатку Петрик дуже здивувався і почав її розглядати. Але потім злякався, бо зрозумів: вибратися з бульбашки він не зможе. Вона була дуже міцною і ніяк не хотіла лопатися.

З того часу всі погані справи Петрика назад до нього ж і повертались. Наприклад: намагається Петрик кого-небудь вдарити, а бульбашка удари йому назад повертає. Кине Петрик в кого-небудь камінь, а той летить назад – прямо в Петрика.

– Це що ж виходить? Я тепер сам себе бити буду? – Подумав Петрик, і йому стало дуже боляче і прикро.

Як же мені тепер грати з хлопцями? – Заплакав хлопчик.

Так він і ходив кілька днів в бульбашці. Битися боявся, адже себе бити боляче і нецікаво. Грати одному нудно. А от бульбашки ніяк не міг позбутися.

І ось, вже зовсім зневірившись, Петрик сидів на лавочці на дитячому майданчику і спостерігав, як весело грають діти. Раптом він побачив дуже симпатичну дівчинку з лялькою. Дівчинка не знала, що Петрик любить битися, і не злякалася його, а, навпаки, покликала грати. Петрик дуже зрадів і вирішив пригостити дівчинку яблуком, яке було у нього в кишені. Він простягнув їй яблуко, і тут сталося диво – бульбашка лопнула! Петрик був просто щасливий. Нарешті він звільнився!

Коли Петрик прийшов додому, він побачив на столі два великих яблука.

– Дивно, – подумав Петрик, – звідки б їм тут взятися? Адже останнє яблуко я подарував дівчинці у дворі.

На наступний день Петрик знову пішов у двір до хлопців і дав їм свою машинку пограти. А коли повернувся додому – побачив дві нові гарні машинки. І став Петрик помічати, що, як тільки він зробить комусь добру справу, це добро до нього повертається, та ще в подвійному розмірі.З тих пір Петрик робив тільки добрі справи. У нього з’явилося дуже багато друзів. Він навчився дружити з усіма і зовсім перестав битися. Адже в бульбашку йому більше не хотілося!

Copyright © 2013. ЗДО №32 Рівне Rights Reserved.